Новини

17 вересня учасники гурту «Божичі» записували фольклор у с.Гвинтове Буринського р-ну Сумської обл.

Нами було зроблено записи у селах Залізний міст, Костобобрів, Чорний ріг, Погорільці, Іванівка Семенівського р-ну, Прибинь, Шишківка Корюківського р-ну, Нові Боровичи, Старі Боровичи, Камка Щорського р-ну. В експедиції з Божичами також були учасники ансамблів «Михайлове чудо», «Гуртоправці», «Царина» (м.Київ), «Коралі» (м.Львів), «Туди-сюди» (м.Москва), які записували фольклор також і у інших селах вздовж цих річок.
Враження від мандрівки можна прочитати тут.

В програмі цієї мандрівки було декілька виступів, зокрема, перед представниками української діаспори у Батумі (регіон Аджарія), на першому Міжнародному фольклорному фестивалі ім.Гіоргія Салуквадзе в Озургеті (регіон Гурія), на міжнародному фестивалі «Арт-Ген» у м.Оні (регіон Рача), а також концерт у консерваторії м.Батумі. Крім виступів відбулося дві фольклорні експедиції – у с.Кацетаві в Аджарії та с.Макванеті в Гурії. Також відбулася зустріч колективу з митрополитом єпархії Шимокмеді Іосебом.

Звичайно, Грузія – це одне суцільне яскраве враження – від щирої гостинності, від фантастичних краєвидів, від неймовірного співу…

Перший живий грузинський спів ми почули у гірському селі Кацетаві, що в Аджарії. Місцевий фольклорний ансамбль, а також звичайні селяни влаштували для нас справжнє свято, з піснями, танцями, частуванням чачею (виноградною самогонкою) та розкішним застіллям, на якому вино – біле, червоне та чорне – лилося рікою. Нас щиро здивувало, що тут старовинні пісні співають не тільки старі люди, але й молодь – хлопці 15-16 років. Тобто, традиція багатоголосого співу живе й передається з покоління до покоління.

Але ніщо так не вражає, не залишає без подиву та захоплення, як гурійське народне багатоголосся. Саме в цьому регіоні Грузії – Гурії – співають найскладніші поліфонічні твори. Кожна пісня має три голоси, і протягом всієї пісні вони існують наче самі по собі, сходячись в один звук лише у кінці куплета. В самих піснях дуже мало слів – основну частину займає вокалізація на різні склади. Ми записали одну пісню, в якій було тільки одне слово – «Дякую!». Свобода голосів та імпровізаційність мелодії роблять цей спів незручним для гуртового виконавства. Як пояснили нам сільські виконавці, гурійські пісні співають лише у трьох. Якщо, наприклад, за столом опиняться багато людей, що знають пісні, то вони однаково не будуть співати гуртом, а кожна трійка буде чекати на свою чергу. 

В Гурії ми спілкувалися, певно, з найкращим гурійським тріо, з с.Макванеті Озургетського району. Воно зветься Shalva Chemo (Мій любий Шалва), за назвою одноіменної пісні. В ньому співають два брати – Гурі (80 років) та Трістан (75 років) Сіхарулідзе, а також Мераб Каландадзе.

Ще одним з найяскравіших вражень була зустріч з митрополитом Шимокмеді Іосебом, резиденція якого знаходиться в столиці Гурії Озургеті. Він – не просто церковний ієрарх, а ще й людина творча – художник, але найбільше нас вразила глибина його філософської думки. Його фрази (хоча він постійно казав, що це не його фрази, а що «одна розумна людина казала») можна вивішувати на велелюдних місцях для всезагального прочитання. Наприклад, фраза, що «тільки мертві пливуть за течією». Так, адже коли ти робиш так, як всі, робиш не задумуючись, бо так прийнято, робиш так, бо боїшся зробити інакше, бо тебе засміють, зацькують, назвуть диваком, а може ще й божевільним – ти мертва людина. Тому і світ, в якому ми живемо – переважно мертвий світ, бо його творять мертві люди! А інша фраза – «народна пісня готує людину до Бога». Бо народна пісня і Бог – живі. Людина, у якої в душі живе народна пісня – жива людина, і тому вона може сприйняти інше живе – Бога. 

Нас дуже зворушила розповідь митрополита Іосеба про варварство Російської Православної Церкви в Грузії, яка, після знищення автокефалії Грузинської Православної Церкви у XIX ст., почала нищити старовинні грузинські фрески в церквах, забороняти правити грузинською мовою та виконувати грузинські церковні піснеспіви. Це так нагадало Україну!
В Грузії ми відчули, що таке справжній український патріотизм – не той, коли б’ють себе в груди і кричать, що ми за Україну, а в цей час нищать редакцію народної творчості на радіо чи закривають журнал «Українська культура», як це сталося за «помаранчеву» п’ятирічку. Справжній патріотизм – це коли працівники українського посольства, майже повним складом, їдуть 5 годин в гори Рачі, аби постояти декілька хвилин під дощем, розгорнув велетенський український прапор, підтримуючи таким чином виступ нашого колективу. 

Не можу не перерахувати їх тут: Катерина Ткаченко (ІІ секретар Посольства),  Максим Сергієнко (Консул), Олександр Ворона (І секретар Посольства), Надія  Полозька (секретар Посла), Світлана  Захарченко (дружина I-го секретаря Посольства), Во

лод

имир Волошин (Головний спеціаліст Посольства), Людмила Войтюк (бухгалтер), Василій Дзьоба (чоловік бухгалтера). Дуже їм всім дякуємо за підтримку! 

А за чудову подорож, море вражень ми дякуємо нашому другу, голові «Міжнародного центру традиційних культур» (м.Тбілісі) Зурабу Еркомаїшвілі, а також його друзям, які весь час опікувалися нашою долею – режисеру Гіоргію Гіоргадзе та начальнику міської служби просвіти, культури, спорту та молоді м.Батумі Натії Сургуладзе.

Почитати про інші враження від подорожі Грузією можна тут.

«Пустые холмы», який традиційно пройде в Калузькій області. Ми будемо виступати на головній сцені («Полые холмы») цього масштабного полістилістичного музичного фестивалю з годинною програмою, орієнтовно о 15.00. Орієнтовно о 17.00 відбудеться невеликий виступ нашого колективу на фольклорній сцені («Летучий корабль»).