Хочете побачити сліди стародавніх цивілізацій в українській народній музиці? Одразу кажу, я буду більш реалістичним, ніж ті, хто розповідають про давньоєгипетських богів Шу та Ра, які «комарика та із дуба вітром» здули. А зосереджу я свою увагу на явищі ґруву. Ґрув у музиці (від англ. groove – проріз) – це часо-динамічна конструкція, що періодично повторюється протягом виконання. Уявіть собі трафарет з прорізаними в ньому різними за розміром еліпсами: їхня довжина – це тривалість, їхня висота – це гучність. Трафарет – це і є ґрув, з тією відмінністю, що трафарет є статичною системою, а ґрув – динамічною. Уявно накладаючи цей трафарет на музичний потік, отримаємо музику, що виконується з ґрувом. Під час виконання абсолютна величина еліпсів буде змінюватися, проте пропорції зберігатимуться. Найпрямішим родичем ґруву є римований віршований рядок, виконаний без тексту: заберіть текст, а прокажіть вірш беззмістовними складами у тих самих ритмі та римі – ось вам і ґрув. У народній музиці ґрув є ритмом та римою, які організовують мелодію, незалежно від того, чи є до неї текст, чи нема. Для пісенного фольклору ґрув виконує функцію «над-рими», розставляючи свої наголоси у словах. У танцювально-інструментальному фольклорі ґрув розставляє акценти на частках, які з точки зору академічної музики мають бути ненаголошеними. У виконанні автентичних виконавців ґрув невіддільний від музики, але, попри це, ґрув – це спосіб виконання музики. Народну музику можна виконувати як з ґрувом, так і без. Останнє, нажаль, ми чуємо у виконанні багатьох т.зв. «вторинних виконавців» – міських відтворювачів селянської музики.
Записуючи музичний фольклор від старожилів, ви зіткнетеся з тим, що всі мелодії – від архаїчних до відносно сучасних – автентичними народними виконавцями будуть виконуватися у певних ґрувах, які можуть виявитися спільними для творів різних епох. Всі народні виконавці певного регіону використовують один й той самий набір ґрувів, у колективному виконанні знаходячи спільний знаменник, а у сольному – проявляючи власну майстерність у володінні ґрувом.
Ясно, що відтворюючи ґруви, вони це роблять неусвідомлено, повторюючи спосіб виконання музики, який вони чули від своїх батьків, дідів-бабів, старших виконавців. Проте власне відчуття ґруву у них завжди носить осмислений характер на рівні відчуття музики – виконавці завжди слухають ґрув і можуть зробити зауваження іншим, хто з ґруву випадає (у співаків – «не розтягуй», «аби веселіше» (останнє – стосовно виконання псальми!) та інш.). Сучасні міські їхні наслідувачі, переважно, для вивчення народної музики використовують аудіозаписи, в яких, в силу редукції гучності звукозаписуючим обладнанням, ґруви прослуховуються значно слабше, ніж при виконанні наживо. Наприклад, довгий звук, який виконується з поступовим збільшенням гучності, на аудіозаписі буде звучати як звук з постійною гучністю.
Цікаво, що ґруви мають свої кордони: ґруви Гуцульщини будуть суттєво відрізнятися від ґрувів Лівобережної України (особливо добре це чути у спільних мелодіях, наприклад, коли «Український гопак» виконується у складі «Гуцулки»). Але ви можете знайти подібні на лівобережні ґруви у пісенному фольклорі ногаїв – етносі, що увійшов до складу кримськотатарського народу.
Фактом є те, що народні ґруви піддаються систематизації, є колективним, а не індивідуальним явищем – і це відкриває колосальний простір для дослідів, паралелей та потрактування.
Зокрема, це дає можливість спробувати розібратися (прогорнувши сотні, якщо не тисячі поколінь, які передавали ці ґруви через своє виконання аж до сьогодні), які ідеї живили їхніх творців і які ідеї вони передали нам з пра-сивої давнини.
Почну з того, що ґрув – це явище нематеріального характеру, це – принцип, ідея, спосіб, відчуття, і, проводячи паралель з трафаретом, пустота. Музика, навпаки, матеріальна, адже вона складається із реально існуючих фізичних явищ – звуків. По факту виходить, що ґрув в українській народній пісенній музиці повністю підкорює собі не лише музику, але й текст, оскільки вимушує виконавців під час співу наголошувати склади, які під час мовлення є безударними. Також ґрув створює у піснях т.зв. «коліна» (за народнопісенною термінологією) – повтори вже проспіваних складів, які вставляються виконавцями на пульсацію ґрува часто з буквою «г» на початку, від чого також звуться по селах «геканням» або «гегеканням». Цікаво, що в переважній більшості українських пісень з різних регіонів автентичні виконавці дотримуються одного й того самого правила – «коліно» виконується гучніше за попередній склад. Завдяки ґруву особливістю виконання центрально- та лівобережних гопаків стає те, що сильною часткою в них опиняється 4-та, з точки зору академічної музики – найслабша, чверть.
Фактично, у самому явищі ґруву ми бачимо відображення ідеї існування двох паралельних реальностей – світу видимого та світу невидимого, з яскравою ілюстрацією того, як невидимий світ підпорядковує собі світ видимий та призводить до виникнення явищ у видимому світі.
Ясна річ, що наводячи приклади з явищ української народної музики, я розумію, що свої ґруви є у народній музиці всіх без виключення етносів. Це говорить про спільне джерело виникнення явища ґруву та спільний онтологічний погляд на світ раннього людства.
Ілля Фетисов