Кожен другий шлюб в Україні розпадається — свідчать сумні цифри статистики. Точніше, на 10 одружень припадає 6 розлучень. За цим показником Україна — серед лідерів у Європі. Найчастіше шлюби розпадаються, не витримавши й трьох-чотирьох років. Пік розлучень припадає на період від 4-х місяців після укладення шлюбу до 1,5 року. Це примушує задуматися. Як так трапляється, що той, хто здавався милим, єдиним, коханим, раптом стає ненависним, осоружним, чужим?
Щоби відповісти на це запитання, для початку треба розібратися — а що ж таке кохання? Що ми відчуваємо в момент, коли говоримо «я кохаю тебе»? Найчастіше в цей момент ми думаємо, що можемо подарувати коханій людині всю земну кулю, або, принаймні, зробити для неї все можливе. Але що ми відчуваємо за мить до того, як слова про кохання злітають з наших вуст? Якщо вихопити цей момент з потоку наших відчуттів, то ми зможемо однозначно констатувати, що стан, який примушує нас дарувати слова кохання, — це стан насолоди. За секунду до висловлення свого почуття нам дуже гарно і приємно, ми відчуваємо тепло від близькості, емоційне збудження тощо.
Тобто те, що ми називаємо коханням, — це насолода, яку ми особисто отримуємо від контакту з іншою людиною, яка має для нас персональну особливість, помітну і милу лише нам. І, в принципі, нам не дуже важливо, чи в такому ж емоційному стані перебуває людина, якій ми присвячуємо слова кохання. Ми можемо кохати людину, яка не має до нас взаємних почуттів. Для кохання, як особистої насолоди, взаємність — щастя, але аж ніяк не обов’язкова умова.
«Зазирнувши у механізм» кохання, ми можемо віднайти у ньому ключові імпульси, що викликають в нас відчуття насолоди — тобто почуття кохання.
Кохання як естетична насолода
Хіба дівчата не задивляються на красивих хлопців, а хлопці — на красивих дівчат? Це ж просто приємно милуватися красою. Мати вродливого чоловіка чи вродливу дружину. Але… Краса в’яне. Красива дружина, як і красивий чоловік — це не назавжди. На обличчі дружини з’являються зморшки, а на маківці чоловіка починає блищати лисина. Підступне людське тіло вперто намагається зайняти більше простору.
Якщо зовнішня краса відіграє вирішальну роль у виборі пари, то, з плином часу, розвіюючись, як дим, забирає з собою і почуття. Кохання, побудоване виключно на естетичній насолоді, на жаль, приречене.
Кохання як фізична насолода
Хоч як ховала б людина у поетичні форми те, що закладено в нас матінкою-природою, але сексуальне задоволення має на певному етапі фізичного розвитку людини вирішальний вплив на мотивацію її вчинків.
Фізичну насолоду доцільно розділити на дві складові: насолоду від бажання (передчуття фізичної близькості) і результат. Якщо результат відповідатиме бажанням — пара, стосунки якої побудовані на сексуальному контакті, може протриматися досить довго — до того моменту, як почне змінюватися сексуальна активність когось із пари.
Наприклад, чоловікам треба знати, що після пологів сексуальна сфера жінки суттєво змінюється. Організм перелаштовується. Тому що, за великим рахунком, запліднення і народження дитини і є тим результатом, якого очікує організм. Якщо чоловік цінує у стосунках з дружиною лише спільний секс, тобто те егоїстичне задоволення, що він отримує від нього, з появою дитини у чоловіка виникають серйозні мотивації до пошуку іншого сексуального партнера. Тому дуже часто такий чоловік покидає свою сім’ю протягом першого року після народження дитини.
Але навіть ті пари, котрі цінують секс так, що не хочуть мати дітей, рано чи пізно зіткнуться з тим, що сексуальний ритм зміниться і, скоріше за все, розбалансується, і це, зрештою, призведе до руйнування стосунків.
Отже, кохання, збудоване виключно на сексуальних стосунках, є такою ж оманою, як і кохання, збудоване на естетичній насолоді.
Кохання як побутова насолода
«Шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок» — жартома, але дуже влучно говорить народна мудрість. Часто союзи, побудовані на коханні як побутовій насолоді, зустрічаються серед людей старшого віку, коли самотній чоловік шукає домашнього затишку, а одинока жінка шукає чоловічої підтримки — на кого б спертися у своєму житті. Хоча й серед молодих пар трапляється, що жінка міцно тримає чоловіка своїм смачним борщем. Якщо ні чоловік, ні жінка не чекають від стосунків нічого більшого, як комфорт у побуті, такі стосунки можуть триматися досить довго — доки вистачатиме сил бути комфортним одне для одного.
Кохання як комунікативна насолода
«Чи ти п’яний, чи ти спився, що у мене некрасиву улюбився?» — запитує дівчина козака в одній українській народній пісні. А він же їй і відповідає: «Я не п’яний, я не спився, я у твою розмовоньку улюбився!» І змальована у пісні ситуація зовсім не є вигадкою.
Про що можна бесідувати? Про фільми, про акторів, про улюблену книжку, про… Звичайно, для того щоби стосунки склалися, має бути цікавим те, про що розповідає ваш співрозмовник.
На перших порах знайомства і навіть у перші роки спільного життя молодята можуть заповнювати свої розмови індивідуальними враженнями, набутими до знайомства. Але ці теми рано чи пізно вичерпуються. Далі можна говорити лише про те, що відбулося під час спільного життя. Тут є два варіанти. Перший: кожен із молодят намагатиметься продовжувати жити власним життям, і вони ділитимуться одне з одним своїми враженнями — цей шлях однозначно не приведе до зміцнення стосунків. Другий: молодята починають обговорювати пережиті разом події. І ось тут є цікава пастка — обговорювати можна лише внутрішній бік речей-подій, бо обговорювати зовнішній просто не вдасться. Ви можете говорити про внутрішні причини, що викликають сяяння Сонця. Але не можете довго говорити про те, як воно світить. Так само ви не зможете довго обговорювати побачений бойовик або комедію — там нема чого обговорювати, бо все, що ви побачили разом, і є змістом того, що ви побачили. І часто виявляється, що той, хто був цікавим співрозмовником, раптом стає нудним і нецікавим. І коханню «за розмовоньку» приходить край.
Головною відмінністю наступних трьох імпульсів кохання від попередніх чотирьох є те, що в їх основі лежить подібність. Будемо говорити про кохання від спільної творчості, кохання від спільної духовної практики і кохання від спільного світогляду. Якщо перші чотири причини кохання взагалі не потребують взаємності і можуть бути «грою в одні ворота», то останні три без взаємності просто не спрацюють.
Кохання як творча насолода
Спільна творча діяльність завжди зумовлює виникнення обопільної симпатії, яка в певний момент може перерости у серйозне почуття. Жити спільним процесом, творити разом — це велике щастя. Тому так часто виникають справжні романи серед акторів, що грають близькість на сцені, романи і шлюби між співачками та їхніми продюсерами, між композиторами і виконавицями їхніх пісень… Всесвітньо відома шведська група «АВВА» своїм злетом зобов’язана, насамперед, коханню — вона складалася із двох сімейних пар. Коли вони розлучилися, припинилася й творча діяльність цієї групи.
Кохання як духовна насолода
Те, що тішить дух, а не тіло. Спільна молитва, спільна медитація, спільне стояння в церкві, спільна радість від таїнств — це все дуже міцно об’єднує людей. Але коли ви готові прийняти в себе душу іншої людини, разом з тим ви приймаєте і її тіло, бо так існує людина — у фізичних формах. Тому духовне кохання дуже тісно переплетене із фізичним.
Духовно зближуючись із людиною, ви створюєте міцне підгрунття для можливих родинних стосунків. Набагато гірше, коли ваше захоплення певною духовною практикою відбувається індивідуально в рамках вже існуючої родини — в такому випадку ви будете далі й далі віддалятися від вашої половинки, аж поки не настане момент, коли ваші стосунки не зможуть більше продовжуватися.
Кохання як світоглядна насолода
Кохання, що ґрунтується на спільному погляді на світ, звичайно, найміцніше. «Ми живемо з тобою у різних реальностях», — спересердя може сказати один із подружжя. Чи це можливо? Хоч як дивно, але це так. Люди із різними світоглядами по-різному дивляться на однакові речі. Для одного вони значимі, а для іншого — піна на воді. Спільний світогляд — не лише питання сприйняття. Це також і питання оцінювання, мотивації, поведінки. Тому людям із різними світоглядами зазвичай тісно навіть на одній планеті, не те що на спільній житловій площі.
У сучасній психології розглядається така конструкція, як «принцип латаття»: коріння латаття — це базові цінності, підводне стебло — життєві принципи, сформовані під впливом цих цінностей, а квітка, яка лежить на поверхні води, — вчинки людини. Маючи однакові базові цінності, якими і є спільний погляд на світ, себто світогляд, ви будете довго і «ловко», як кажуть на Чернігівщині, крокувати нога в ногу зі своєю парою.
Зрештою, всі конфлікти у родинах протягом спільного життя виникають через відмінності у базових цінностях. На жаль, майже не буває, щоби молодята спершу розібралися у своїх світоглядах, а потім приймали рішення укладати шлюб. І питання не тільки в тому, що молоді завжди поспішають, а в тому, що на момент укладання шлюбу їх світогляд може бути ще не сформований. Можуть бути лише певні «цінності», закладені вихованням, темпераментом тощо.
Наприклад, якщо цінність — комфорт (у широкому розумінні слова, із психологічним комфортом включно), то, відповідно, життєві принципи формуються виходячи із задоволення власних бажань, а відтак призводять до вчинків, які абсолютно не будуть враховувати інтереси інших, навіть близьких, людей. Я сам знав молодих людей, які зустрічалися майже два роки, але розбіглися через місяць після того, як почали жити разом. Причина — хлопець палив, а у дівчини тютюновий дим викликав астматичні напади. Поки вони зустрічалися, це не було проблемою, але, коли почали жити разом, виявилося, що хлопець не готовий виходити палити на вулицю, бо це не відповідало його цінності — власному комфорту.
Якби всі молодята, що планують укласти шлюб, розібралися у своєму ставленні до глобальної цінності — збереження родини, розлучень було б менше. Якщо пріоритет — зберегти родину, то хоч якими б запальними були конфлікти, стосунки після них ставатимуть ще міцнішими. Звичайно, якщо партнер/партнерша — не випивоха, не гуляка, і не розмахує кулаками (від таких треба тікати якнайдалі).
Кохання як світоглядна насолода — це, швидше, кохання головою, ніж серцем. І в цьому воно наближується до ЛЮБОВІ.
Любов
Кохання — це насолода. Егоїстична насолода. Насолода для себе. А що ж таке любов? А любов — це жертовність. Здатність віддати часточку себе іншому. Покласти на тарілку тому, кого любиш, більший і смачніший шматок, ніж собі. Віддати йому свою теплу одежину, навіть коли тобі самому холодно.
Ми ніколи не говоримо «кохання до Батьківщини», «кохання до матері» — ми завжди говоримо «любов до Батьківщини», «любов до матері», передбачаючи готовність до жертви заради них.
Насправді, шлюб — це вміння поділитися своєю незалежністю, комфортом, інтересами (наприклад, включити у сферу своїх інтересів інтереси дружини/чоловіка, або зіставляти свої інтереси з потребами шлюбу). Вміння ділитися — це вміння жертвувати. Між іншим, прощати — це теж вміння жертвувати, жертвувати своїми образами. Не «гризти» за помилку.
Любов — це також вміння розуміти свого партнера, передбачати його поведінку у тій чи іншій ситуації. Розібравшись, чим керується ваш партнер, ви потім не будете ображатися на конкретний вчинок, оскільки він викликаний навіть не волею людини, а структурою її психіки.
Відповідно, за умови балансу двох складових — кохання як отримання насолоди і любові як вміння жертвувати — шлюб має потенціал для щасливого продовження.
І останнє. Любов не можлива без духовності. Адже духовність — це результат подолання в собі своєї тваринної природи, подолання егоїзму і безкінечного «я хочу».
Чим більше я аналізую поведінку своєї кішки, тим більше я розумію мотивацію багатьох вчинків людей. Якщо в певні моменти я вчинив би так, як і вона — відповідно до наших спільних тваринних інстинктів, то в інші я вчинив би наперекір їм, тому що я — ЛЮДИНА.
Ілля Фетисов