Про абсолютно неймовірні властивості води, доведені науковим способом, написано багато. Ми рідко замислюємося про те, що вода - «обов'язковий компонент практично всіх технологічних процесів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва» (про це пише Радянський енциклопедичний словник) - тобто вся наша цивілізація в буквальному значенні слова росте з води.
Вода утворюється в результаті горіння абсолютно всіх горючих речовин, тобто міститься в них, а наявність в осередку горіння води в об'ємі 7-9% збільшує швидкість поширення полум'я! Протягом XX століття в багатьох країнах світу, у тому числі й у СРСР, проводилися експерименти з використання у двигунах автомобілів бензину, розведеного з водою. Виявляється, що наявність у бензині 20% води підвищує його октанове число від 3 до 6 одиниць, залежно від марки бензину, а двигун, який працює на бензині з водою, споживає набагато менше палива й менше нагрівається. Про це в 1981 році йшлося в 5-му номері радянського журналу «Химия и жизнь». Та поки що заважає використовувати воду в бензині повсюдно те, що вода повинна бути дистильованою. Крім того, вода в бензині не розчиняється, тому її можливо додавати в бензин лише після підготовки спеціальних емульсій - загалом, дуже клопітно.
Вода - джерело життя на Землі. Про це знають усі. Знають, що спочатку був океан, і ніякої суші, - ми це вчили ще у школі. Про це говорять легенди абсолютно всіх народів про створення світу. Стривайте... А звідки люди тих часів знали про те, чого вони в принципі не могли знати, бачити тощо? Адже між тим, як з'явилася суша і на ній почала жити людина, минуло багато мільйонів років! Чи не розповіла їм про це... вода?
Та поки що обійдемося без неймовірного. Пильніше зацікавитися властивостями води мене підштовхнули мої поїздки в Киргизстан. Під час семінару з народної культури, який відбувався у Бішкеку, з'ясувалося, що одна з його учасниць - народна майстриня з повсті - лікує водою. Ми в Україні звикли до безлічі всіляких Анастасій, Ілон, Вір, які заряджають воду, лікують нетрадиційними методами тощо, це швидше викликає в нас посмішку, ніж довіру. Інше - Киргизстан, де практика «киргизчилик» - сукупність знань про світобудову, природу й людину, використовуваних у тому числі й у народній медицині, - не тільки дуже поширена, а й визнається навіть офіційною медициною. Взагалі ж, «киргизчилик» дослівно перекладається як «киргизство».
Кенже - так звуть майстриню - лікує водою від безплідності, від внутрішніх хвороб. Гроші за це не бере - дар від Бога не можна використовувати для особистої вигоди. Практикуючі «киргизчилик» твердо переконані: якщо людина, яка володіє даром, не використовує його, вона починає тяжко хворіти. Багато хто це відчув на собі. До речі, в українському народі існує впевненість: якщо відьма не передасть свої знання, вона буде дуже болісно й довго помирати. Говорять, для того, щоб така відьма змогла нарешті померти, необхідно пробити діру в стелі її житла. Так це чи ні - не знаю, але у фольклорних експедиціях таке доводилося чути.
Отож, Кенже заряджає воду спеціальними молитвами. Але одну дію вона показала всім учасникам семінару, сказавши, що це може практикувати кожен. Сім разів вода переливається зі склянки у склянку й щоразу ставиться нове запитання про воду. Наприклад, перше запитання було: «Що виникло раніше - земля чи вода?». Звичайно, відповідь: «Вода». Друге запитання: «Чого в людині більше - води чи кісток?». Звичайно, води. Загалом, сім разів воді повідомляють, що ми - плоть від плоті її, що «без води - і ні туди, і ні сюди». А добре слово, як говорять у народі, і собаці приємне. А вже тим більше воді.
А в Україні, думаєте, не заговорюють воду, не вважають її живою істотою? «Здрастуй, вода Уляно, земля Тетяно, колодязь Яків!» - так було прийнято звертатися до води, коли приходили зачерпувати її з колодязя. Перш ніж зробити ковток води, розповідали воді про те, що вона очищає всі корені, і просили очистити від страстей і хвороб, захистити від ворога...
Та й без замовлянь лікувальні властивості води відомі в народі. Одній жінці, яка хворіла на порок серця, порадили: якщо вона хоче довго жити, треба щоранку обмивати холодною водою руки від плечей до пальців. Вона прожила 101 рік.
Цікаво, що подібний рух тіла - від плечей до пальців, тільки сухими руками, який закінчується струшуванням рук, практикують, коли здалося, що хтось подивився на тебе недобрим оком.
А ось зі струшуванням пов’язана ще одна історія - мені в Киргизії розповіли: після того як помили руки, не можна струшувати воду з рук. Як зазвичай буває з такими заборонами, чому не можна - ніхто не знає. Не можна – та й годі.
А українські бабусі говорять... те ж!!! Нещодавно я розпитував про це на столичних Осокорках - дві жінки, молодші, говорять - не чули такого, а третя, котрій уже під 80, каже: «Та як же ви не знаєте?! Мені ще старі люди робили зауваження, що не можна воду струшувати із рук, а потрібно її ніжно знімати...» Де та Киргизія, а де Осокорки! Недарма ще Тарапунька й Штепсель жартували, що вчені не можуть знайти кінець світу, а він, виявляється, на Осокорках. Там, де кінець, там і початок. У цьому селі, що вросло Київ, досі зберігаються традиції, пісні, які зникли на решті території України.
І ще один дивовижний збіг - спільне знання про воду, властиве киргизам і українцям. Киргизи говорять, що, коли тобі приснився поганий сон, можна розповісти його проточній воді, і він не буде тебе мучити, не збудеться. А моя теща говорить: «Куди вода, туди й сон».
Те, що воді можна передати свої переживання, страхи й вода звільняє від них, українські бабусі-шептухи використовують, звільняючи людей від переляку. Ось як згадує про цей обряд моя знайома, яку у дитинстві налякав великий собака: «Бабуся тричі обвела навколо моєї голови мискою з водою - я хвилювалася, аби вона не хлюпнула на мене, - потім поставила її переді мною, попросила нахилитися, накрила мою голову хусткою й наказала: «Дивися у воду й уяви собі те, чого ти злякалася». Потім вона влила в цю миску розтоплений віск - і з нього утворилася фігурка собаки»...
Вода надала воску форму, яку, у свою чергу, передала воді дівчинка, уявивши на поверхні води собаку, котрий її налякав?
Але, виявляється, переляк можна знімати й без участі дитини. Можна взяти її натільну сорочку, замочивши поділ у тій воді, у якій потім буде виливатися віск. Образ предмета, який налякав дитину, все одно виявиться на дні тазика. Чомусь відразу виникають нехороші думки про речі із секонд-хенду.
Киргизи говорять: «Потрібне потомство - проси в Манжили-Ата, хочеш багатства - проси в Чолпон-Ата, бажаєш здоров'я - проси в Іссик-Ата, жадаєш влади - проси в Кочкор-Ата». У цьому прислів'ї перелічені чотири основні святі місця - мазара - киргизів. Найбільш шановане серед них, звичайно, Манжили-Ата. Це комплекс із семи джерел, розташованих між пагорбами. Кожне джерело має свій смак і свої лікувальні властивості. Але, звичайно, головне, навіщо люди відвідують це святе місце - щоб зачати дитину.
Із 120-ти відомих святих місць Іссик-Кульської області 48 мають джерела, а на 21-му мазарі, на яких немає видимого виходу води, місцем поклоніння є верби. Латинська назва цього дерева - Salix - походить від кельтського «sal» - близько й «lis» - вода. Отож можна сміливо стверджувати: головне, що робить Манжили-Ата й більшість святих місць святими, - це наявність води.
А що ж в Україні? Величезну пошану серед православних має джерело Праведної Анни, яке знаходиться за кілометр від с. Онишківці Дубенського району Рівненської області. До 1959 року на місці джерела стояла каплиця, у якій перебувала чудотворна ікона Богоматері «Онишківецька». Якщо поклоніння іконі й дива біля неї почалися в XIX столітті, то, за переказами, каплиця на місці джерела стояла заледве не з часів татаро-монгольських набігів. Вважається, що людина, яка випила із цього джерела, а віднедавна - і викупалася в його водах (зараз там обладнаний спеціальний басейн), одержить зцілення від хвороб, а у бездітних пар... знайдеться дитина. Українське Манжили-Ата?
Це святе місце - далеко не єдине в Україні. Знамените прозорістю своїх вод озеро Святе, котре знаходиться в Міхельському лісі на Хмельниччині. За переказом, на дно озера пішла церква, щоб уникнути наруги від татаро-монголів. Є Святе озеро й у Козелецькому районі на Чернігівщині. А в Кролевецькому районі, між селами Червоний Ранок, раніше - Божок, і Мутін, наповнюючись талою водою, біжить із пагорбів через луги до Сейму Святий рівчачок...
«Як у воду дивився», - говорять про людину, яка передбачила якусь подію.
Може, і нам варто подивитися у воду, щоб побачити в ній нашу спільну Праматір?
Ілля ФЕТИСОВ