Герои и смельчаки проложат первые воздушные трассы Земля - орбита Луны, Земля - орбита Марса, а еще далее: Москва - Луна, Калуга - Марс.
Константин ЦИОЛКОВСКИЙ
Такий напис під погруддям засновника космонавтики Костянтина Едуардовича Ціолковського, встановленим на залізничному вокзалі його рідного міста - Калуги.
Поки що це його пророцтво не здійснилося, але інші герої й сміливці вже 7 років прокладають не менш складні траси вглиб Калузької області, перетворюючи безлюдні пагорби, ліси, заплави рік цього мальовничого куточка російського Полісся на простір кипучого творчого життя музикантів, художників, театралів із багатьох країн світу.
Масштабність задуму та його реалізація організаторами open-air фестивалю вільної творчості «Безлюдні пагорби» вражає. На максимально можливій відстані від цивілізації, на, в прямому розумінні слова, безлюдних пагорбах виникає «термоядерний реактор» вируючих і вічно неспокійних творчих особистостей. Це - зона свободи творчості. Ось хлопець із дівчиною на пружинистих «залізних ногах», виряджені на кшталт головних героїв фільму «Аватар», мчать полем, охоче зупиняючись і позуючи для бажаючих сфотографувати їх або сфотографуватися з ними. Абсолютно безплатно. Ось групка музикантів імпровізує щось на таблах і ще якомусь милозвучному інструменті, примостившись зручно в тіні під сосною. Їх уже оточило кілька кілець вдячних слухачів. Ось хлопець сидить і грає на сопілці. Просто від душі, для людей. І ніякий «капелюх» перед ним не стоїть.
Але це - окрім основної програми фестивалю, розділеної між сімома сценами, розкиданими на величезній території - близько 6 км завдовжки й трохи менше завширшки.
На цих сценах представлені практично всі види андеграундної, неформатної музики, тобто музики, якої немає на хвилях FM-радіостанцій і на екранах телевізорів. Тільки на цьому фестивалі дізнаєшся, що музичний простір складається не тільки з попси та естради. На «Безлюдних пагорбах» можна побачити весь спектр сучасних музичних стилів, починаючи від традиційної музики - фольклору і закінчуючи психоделікою з її містичними шумами й станами. А ось попси як убивці всього живого в людині ви тут не почуєте на жодній із семи сцен фестивалю. До речі, сцени ці, повноцінно обладнані всім необхідним звуковим начинням, а деякі - і професійним світлом, мають дивні назви, які відправляють нашу свідомість у світ уже далекого дитинства, у світ казки - «Крокодил і Сонце» (це джазова, фатальна, реггі-сцена, а також сцена для експериментальної музики), «Країна чудес» (камерна сцена, на якій представлені різні музичні стилі від класичної, академічної до експериментальної музики), «Порожнисті пагорби» (це сцена для етнічної й world-music), «Підводний світ» (це сцена електронної музики), «Летючий корабель» (це галявина творчості фольклорних колективів) тощо. Є окрема «Вільна сцена», на якій у живій черзі виступають групи, котрі не пройшли суворий фестивальний відбір. Сцена ця обладнана професійною звуковою апаратурою і дає чудову можливість молодим командам випробувати себе «у бою», не в репетиційних, а в справжніх концертних умовах. На всіх цих сценах у спеціально відведений час виступають різні театральні колективи - від лялькових до пластичних. Електроживлення кожної сцени забезпечується потужними електрогенераторами, що працюють на солярці. Вони ж забезпечують освітлення по всій території фестивалю, який триває три дні й три ночі поспіль з маленькою ранковою перервою. До речі, замість ліхтарних стовпів - з любов'ю вкопані в землю старі сухі дерева.
Як зроблені сцени - теж особлива розмова. Перед єдиною каркасно-металевою сценою «Крокодил і Сонце» - гігантський, метрів зо тридцять, крокодил, зроблений умільцями з дерев'яної основи й обтягнутий розмальованою тканиною, тут же - і величезних розмірів сонце, а також гігантських розмірів дерев'яний журавель, котрий незрозуміло звідки взявся. Сцена «Порожнисті пагорби» нагадує розрізаний поперек пагорб, у якому сховалося житло гнома. Сцена «Країна чудес» обліпила по колу величезну розлогу сосну - з якого боку хочеш, з такого й виступай. До речі, для того, щоб не травмувати дерево, його стовбур і гілки, на яких підвішений дах цієї сцени, обмотані спеціальною міцною плівкою. Несподівано бачу на сцені піаніно. Як воно опинилося в такій глухомані - майже загадка. Але це не єдине піаніно на фестивалі. Прямо біля річки, біля мосту, стоїть іще один інструмент - на ньому можуть пограти всі бажаючі. Я застаю хлопця й дівчину, які грають у чотири руки «Ничего на свете лучше нету, чем бродить друзьям по белу свету...» з мультфільму «Бременські музиканти». Навколо вже зібрався добровільний хор підспівувачів.
Творчістю віє від усього - навіть від туалету (чотири стовпи й непроникна плівка навколо), обклеєного фотографіями з фестивального життя - поки чекаєш, можна подивитися. Від різнокольорових шкарпеток, вплетених у дротову огорожу містечка музикантів. Від величезних воріт у східному стилі, майже як у Самарканді, встановлених на вході на територію ярмарку. Щоправда, ворота стоять для краси, тому що ніякого паркану навколо ярмарку нема, а продають на ньому тільки те, що зроблено своїми руками.
Щоразу фестиваль відбувається в іншому місці, мігруючи по території Калузької області. Скажете - нераціонально. Можливо, адже перед кожним фестивалем сюди приїздять близько трьох сотень добровольців, які будують сцени, мости через ріку (ріка - обов'язкова умова при виборі місцевості), а після фестивалю непотрібне розбирають. Якщо було використане поле - переорюють. Адже якщо щороку проводити фестиваль в одному місці - природа не витримає такого напливу людей (цього року на фестиваль приїхало близько 100 тисяч чоловік!). А ось починався фестиваль у 2003 році лише з однієї сотні глядачів.
Принципова відмінність «Пагорбів» від усіх інших фестивалів - те, що організатори роблять його для душі, а не заради одержання прибутку. Тому тут немає ніяких спонсорів, ніяких пивних наметів із нав'язливими зображеннями логотипів, ніякого платного входу. Не робить фестиваль і реклами. Адже якісний продукт не потребує реклами - людський поголос зробить його відомим. Організатори, здається, навпаки - зацікавлені, щоб людей приїжджало менше, але саме тих, кому це цікаво. Як сказав у своєму інтерв'ю керівник фестивалю Денис Харлей, «ми хочемо, щоб люди приїжджали не просто тусити і пити пиво, а щоб вони розуміли, навіщо вони сюди приїхали - слухати музику й одержувати від неї задоволення. Просто люди, які вештаються без діла, нам не цікаві. Глядачі повинні розуміти, навіщо вони сюди приїхали: насамперед музику слухати - нову й цікаву».
А закінчити розповідь про фестиваль хочеться ще однією цитатою з інтерв'ю Дениса Харлея: «Мені категорично не подобається те, що зараз відбувається в країні, бо наша загальна орієнтація на гроші - це абсолютна маячня, і це потрібно викорінювати.
Ми хочемо, щоб на фестивалі було більше адекватних людей: щасливих, вродливих, задоволених, усміхнених. Щоб було більше хороших людей - приємних і цікавих нам. Людей, котрі розуміють, що гроші - це не просто не головне, це останнє, заради чого варто жити. Що все, що відбувається в місті, а тим більше в такому, як Москва, зовсім ні на що не годиться. Що все має бути інакше - все має розвиватися, трансформуватися через культуру, мистецтво, творчість.
І мені здається, що наш фестиваль потроху може щось змінити в цьому світі».
Автор: Ілля Фетисов, Київ-Калуга-Мосальськ-Безлюдні Пагорби-Київ