Як свідчить книга «Індійська філософія» лектора з філософії Калькуттського університету С.Чаттерджи і професора філософії коледжу в Патні Д.Датта, яка була написана ще у 1939 році, йога - це теїстична система філософії (тобто, яка визнає існування Бога), кінцевою метою якої є звільнення від будь-яких страждань і прагнень, притаманних фізичному тілу, і пізнання Бога. Для цього спершу необхідно навчитися відокремлювати свій розум від зовнішніх подразників, якими є органи чуттів, потім необхідно навчитися відокремлювати своє «Я» від розуму, тобто відчувати своє «Я» без думок і, на кінцевій стадії, відокремити свій безсмертний дух від свого «Я», перетворитися на чистий дух, не прив’язаний до конкретного тіла і особистості. Для досягнення цього йогин має пройти вісім сходинок розвитку, які і становлять шлях йоги, розроблений її засновником, індійським мудрецем Патанджалі.
На першій сходинці той, хто встав на шлях йоги, повинен відмовитися від нанесення шкоди будь-якому виду життя, тобто, стати пацифістом і вегетаріанцем, в нього не повинно бути розходження між думками і словами, він має досягти контролю над чуттєвими бажаннями та пристрастями, не привласнювати нічого, що не належить йому, та не приймати непотрібних благодіянь від інших людей.
На другій сходинці йогин повинен очистити своє тіло, приймаючи виключно пісну їжу та культивуючи в собі виключно позитивні емоції, такі як доброзичливість, бадьорість, щирість, готовність робити добро людям, незважаючи на їхні вади та своє відношення до них. Повинна випрацюватися звичка вдовольнятися тим, що ти маєш і що саме приходить до тебе, потрібно натренувати своє тіло легко переносити спеку та холод, постійно знаходитися в стані аскези, виконуючи ті чи інші обітниці,віддавати багато часу читанню релігійної літератури та роздумам про Бога, і постійно змирятися перед ним.
Лише на третій сходинці йогин приступає для освоєння фізичних вправ йоги – те, що зараз пропонується ледь не на кожному кроці «для покращення здоров’я». Мета цих вправ – зробити тіло зручним засобом для зосередження думки в медитації. Для цього необхідно встановити контроль над роботою різноманітних органів та нервової системи, що дозволяє, в результаті, покращити стан свого здоров’я та частково запобігти хворобам. Відсутність хвороб – важлива передумова занурення в медитацію в йозі, оскільки вважається, що різноманітні болячки будуть заважати зосередженню. Існує ціла система асанів – рекомендованих йогою положень тіла – які впливають на стан здоров’я та навчають зручним і, головне, стійким позам для медитації.
На четвертій сходинці йогин навчається техніці дихання, в основі якої лежать навички затримання дихання на довгий час, причому не тільки після вдиху, але й після видиху. Вважається, що дихання заважає процесу медитації, що воно відволікає від процесу зосередження. Тому «успішність» медитації в йозі напряму пов’язана із вмінням затримувати дихання на максимально довгий час.
На п’ятій сходинці йогин освоює вміння тримати об’єкт в полі уваги виключно засобом внутрішньої уяви, а не справжнього спостереження, тобто, підкорює собі органи чуттів і примушує їх чути і бачити лише свої власні об’єкти. Навчитися цьому надзвичайно важко, але без цього послідовник йоги не зможе рухатися далі.
Перші п’ять сходинок вважаються «зовнішніми» засобами йоги, наступні три – вміння зосереджувати увагу на уявному об’єкті (дхарана), вміння спостерігати за уявним об’єктом, не порушуючи течію думки (дхьяна) і вміння розчинятися в об’єкті спостереження, втрачати своє «Я» (самадхі) - відносяться вже до внутрішніх засобів йоги, але ми їх розглядати не будемо.
З попереднього викладу стає очевидним, що використовувати йогу як вправи для здоров’я – це те саме, що використовувати земні поклони з Покаянного Канону Андрія Критського для накачування м’язів ніг, а піст – для схуднення. Це явище зветься деконтекстуалізація. І, я впевнений, всі згодяться із тим, що в нашій мові (та, певно, у всіх мовах світу), вислів «вирвати з контексту» ніколи не має позитивного значення.
Тепер уявіть реальності Києва. Йога поступово перетворюється на моду, поліття, буденну складову життя, зарядку, вправи для омолодження і т.ін. Уявіть, що йогою прийшов займатися якісь негідник. І займатиметься. Бо платитиме. У справжній йозі це було б неможливим – отримати комплекс фізичних вправ від наставника вдасться, лише коли пройдені попередні етапи роботи над собою. А вчитель «бачить» учня наскрізь. Тай вчити асанам може лише людина, яка стоїть на високому рівні володіння йогою, точно не на перших п’яти сходинках.
Але в Києві все можливо, бо йога тут – це вправи для здоров’я, відкриті для всіх охочих, аби платили гроші. В результаті виходитиме щось на кшталт уайльдівського Доріана Грея - герой буде прекрасний ззовні і жахливий всередині.
Далі читач цієї замітки повинен вирішити для себе, чи його записати до атеїстів, чи до віруючих (навіть, неважливо у що) людей. Якщо до атеїстів - далі можна вже не читати. Але «віруючі» люди тому і віруючі, що вони вбачають за матеріальними формами і діями духовні форми і дії і впевнені у впливі фізичного світу на духовний і навпаки.
То що ж тоді означає «деконтекстуалізація» в духовному плані? А в духовному плані це означає вивільнення руйнівної енергії Свавілля (те, що в християнстві відноситься до явища «диявол»), бо вирвати з контексту, це вчинити по тому, як «я хочу», а не по тому, як правильно. І ця енергія міцно приліплюється до явища, вбивчо впливаючи на тих людей, які із цим явищем співпрацюють. Скидається на казкову історію про пана, що поліз купатися слідом за хлопцем у кип’яче молоко – той став ще вродливішим, а пан зварився. Бо пан був незнайомий з контекстом цієї процедури, затіяної Настасією прекрасною (казка про Трьомсина, жар-птицю і Настасію прекрасну з моря).
Останнім часом у фольклорне середовище все більше проникають ідеї з йоги – говориться про енергії, які треба спіймати, щоби правильно співати, про вплив автентичного співу на чакри і т.п. Паралельно з цими ідеями у фольклорний спів намагаються привнести і техніку йоги, пов’язану із диханням, зокрема, вдихання носом і дихання животом. Але треба розуміти, що одночасне вдихання носом і дихання животом веде до мінімізації повітря в організмі, що, в комплексі з вправами по затримці дихання, сприяє кисневому голодуванню головного мозку і, як наслідок, створює ілюзію входження в певний медитативний стан (по суті, це те саме, коли використовують придушення для входження в певний галюциногенний стан в деяких видах сексуальних збочень). Але застосування такого дихання у вокалі веде до міцного «сідання» на голосові зв’язки, швидкої втомлюваності голосового апарату та його поступового зношення.
«Вчителі», які пропонують йогівський підхід до вокалу, забувають, що йога – це не вокальна школа, і застосовувати вправи йоги до співу як мінімум нелогічно. Це те саме, що вчити для пірнання у воду затримувати дихання після видиху.
Але це вже тема іншої замітки.
Ілля ФЕТИСОВ